Робота консультаційного пункту «Національно-патріотичне виховання підлітків в умовах позашкільного навчального закладу»

Ніколаєнко Є.М.

Робота консультаційного пункту

«Національно-патріотичне виховання підлітків

в умовах позашкільного навчального закладу»

Виховання найефективніше здійснюється через освіту, під час навчально-виховного процесу. Саме через освіту йде цілеспрямований процес соціалізації індивіда, його становлення як особистості та громадянина. "Система освіти продовжує залишатися одним із головних соціальних і моральних бастіонів будь-якої країни, здатним консолідувати націю, найважливішим інструментом успішного здійснення соціально-економічних реформ" [18, 288]. У свою чергу, мета та завдання національного виховання досягаються через глибоке та всебічне оволодіння особистістю змістом освіти і соціально-етичними нормами міжособистісного та міжнаціонального спілкування.

 

Науковці, які займаються проблемами національного виховання виділяють такі основні його положення: національне виховання залучає особистість до фундаментальних національних цінностей, воно "…увічнює в підростаючих поколіннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй світу" [14, с. 88]. Національне виховання базується на традиціях, звичаях, ментальності народу, його етнічній і національній самосвідомості. Головною метою національного виховання є передача наступним поколінням соціального досвіду і духовних надбань українства, високої культури міжнаціональних відносин; формування у молоді особистісних рис громадянина України, які включають у себе національну свідомість, розвинену духовність, фізичну досконалість, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову та екологічну культури [5; 14; 15; 19]. Головними складовими національного виховання є громадянське та патріотичне виховання [2, 10]. Ще на початку ХХ ст. М. Євшан підкреслював, що "пробудження і витворення історичної свідомості, усвідомлення та показ історичного буття нації – це головне завдання національного виховання"[7, 10] і ці постулати залишаються актуальними і сьогодні.

Отже, національне виховання – це виховання особистості на основі системи ідеалів, традицій, звичаїв, переконань, створених народом і спрямованих формувати ціннісні орієнтації молодих поколінь у дусі розвитку матеріальної й духовної культури української нації. Воно забезпечує духовну єдність, наступність і спадкоємність поколінь минулих, сучасних і майбутніх. Суттєво, що в процесі національного виховання формується національна самосвідомість, яка сприяє усвідомленню індивідом самоідентифікації зі своєю нацією, утвердженню самоцінності історичної пам'яті, вибудові на її засадах відповідної аксіологічної системи, що, у свою чергу, є життєво необхідною передумовою повноцінної самореалізації особистості. У цьому випадку особистість чітко усвідомлює себе представником своєї нації, носієм національної культури. Таким чином, говорячи про виховання національної самосвідомості особистості, у першу чергу, потрібно мати на увазі виховання в неї національно-патріотичних почуттів та усвідомлення себе як представника своєї нації, носія її культури, репрезентанта її історії.

Метою національного виховання є:

o                     набуття молодим поколінням соціального досвіду;

o                     успадкування духовних надбань народу;

o                     досягнення, збереження та розвиток духовної культури міжнаціональних взаємин;

o                     формування у молоді, незалежно від національної приналежності, рис громадянина української держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової та екологічної культури.

Принципи національного виховання:

o                     органічної єдності національного і загальнолюдського;

o                     природовідповідності;

o                     культуровідповідності;

o                     демократизації і гуманізації;

o                     гармонізації родинного і суспільного виховання;

o                     неперервності і наступності виховної роботи.

При розгляді основних вимог до процесу національного виховання, до його змісту, організації, форм, методів і прийомів, можна виділити засади: принципи гуманізації та демократизації виховного процесу, взаємодії родини та виховного закладу, природовідповідності, культуровідповідності, безперервності, диференціації, індивідуалізації та цілісності виховного процесу, принцип особистісно орієнтованих виховних впливів, аксіологічний принцип [14; 16]. У процесі виховання особистість має не лише засвоювати національну культуру, а вона повинна стати її носієм, адже через національну культуру людина репрезентує себе світові. Культура водночас передбачає і комунікативні функції, бо за межами культури "…спілкування перетворюється на "конфлікт монологів" [1, 14]. Тому культурологічна й мистецька освіченість для людини перетворюються на умову входження в глобалізовану людську цивілізацію, запоруку осмисленості власної життєвої позиції і життєвої місії для повноцінної особистісної самореалізації. Особливо важливо це в контексті сьогодення, коли посилюється втягування України в загальносвітовий глобалізаційний процес і спостерігається тенденція до взаємозближення культур. До того ж в умовах поширення новітніх електронних засобів масової комунікації та посилення процесу вестернізації, стандартизації масової культури зменшується інтерес молоді до національного мистецтва, української культурної спадщини. Доволі часто мешканець сучасного українського мегаполісу вже не є носієм національної мови та культури. Нова культура стає еклектичною, космополітичною, інакше кажучи, релятивістською за своїми виявами. Окрім цього, гострота соціально-економічних, екологічних, політичних проблем, нестабільність у суспільстві, відсутність чіткої суспільної ідеї, збільшення фатичних форм комунікацій (фатичний від лат. fatuus – безглуздий, беззмістовний, тобто спілкування на рівні "передачі інформації", підміна дружби "проведенням часу", сімейних традицій – стосунками без зобов'язань, інтенсифікація високого споживацького рівня, що не може бути забезпеченим) також не сприяють зацікавленню молодого покоління українським мистецтвом.

У сучасних умовах розбудови України позашкільна освіта має створювати передумови для формування національно свідомого громадянина, розвитку в підлітків національних світоглядних позицій і патріотизму.

У Законах України „Про загальну середню освіту", „Про позашкільну освіту", Національній програмі виховання дітей та учнівської молоді в Україні, концепції позашкільної освіти та виховання закладено нові підходи до національно-патріотичного виховання підлітків.

Національно-патріотичне виховання підлітків в позашкільних навчальних закладах може ефективно здійснюватися за таких умов:

- спрямування змісту національно-патріотичного виховання на формування відповідних ціннісних ставлень у підлітків;

- здійснення інноваційної діяльності;

- запровадження методів та форм активно-творчої національно-патріотичної діяльності підлітків;

- удосконалення управління процесом національно-патріотичного виховання підлітків.

Базова складова формувалася за традиційною схемою, варіативна - позашкільним навчальним закладом з урахуванням особливостей національно-патріотичного виховання. Такий підхід дав можливість здійснювати національно-патріотичне виховання підлітків диференційовано відповідно до їхніх індивідуальних потреб, інтересів та розробити функціональну структуру педагогічного процесу позашкільного навчального закладу.

Визначено, що освітньо-виховна структура - це комплексне утворення для об'єднання підлітків чи груп підлітків в одне ціле на основі спільної мети діяльності, подібних поглядів і споріднених дій, що сприяє системно-діяльнісному підходу до національно-патріотичного виховання. До освітньо-виховних структур позашкільного навчального закладу віднесено художні колективи, мистецькі гурти, гуманітарні школи, суспільно-патріотичні клуби, етнографічні музеї, центри національного відродження, освітньо-культурні комплекси та ін.

Процес національно-патріотичного виховання у позашкільному навчальному закладі слід організовувати на основі особистісно орієнтованого підходу до навчальної діяльності підлітків, які передбачають: 1 - створення умов для виникнення пізнавальної потреби у вихованців та їхнє самовизначення в активно-творчій національно-патріотичній діяльності за допомогою тренувальних мислительних вправ суспільно-гуманітарного змісту; 2 - визначення мети практичної роботи за допомогою співставлення відомих правил навчальної діяльності та завдань і змісту національно-патріотичного виховання з урахуванням пошуку нового у відповідній галузі знань та конкретизації навчально-виховних цілей; 3 - відкриття нового знання за допомогою педагогічних прийомів і засобів навчання на основі виховуючої функції ціннісно-орієнтаційної діяльності підлітків; 4 - самостійна практична робота у формі комунікативної взаємодії та визначення нових її способів при розв'язанні поставленої проблемної ситуації у таких формах, як мистецтво, література, мова, історія, народна етика, життєзнавство, вітчизнознавство та інші на основі корекції зворотного зв'язку; 5 - формулювання висновку про можливість використання результатів роботи в національно-патріотичній діяльності та визначення цілей наступної навчально-пізнавальної діяльності.

Усі зміни в позашкільному навчальному закладі ведуть до перетворення мети національно-патріотичного виховання підлітків у комплекс нових завдань, форм і методів впливу на формування в підлітків потреби забезпечити країні гідне місце у цивілізаційному світі.

1. Баранцева К. Трансісторичні підстави буття еліти: соціально-філософський аспект (стаття друга) // Філософська думка. – 2005. – № 2. – С. 13–29.

2. Болонський процес : Нормативно-правові документи / Укл.: З.І. Тимошенко, І.Г. Оніщенко, А.М. Грехов, Ю.І. Палеха. – К., 2004.

3. Гачев Г. Национальные образы мира. – М., 1988.

4. Грабовська І. Філософія українського буття // Українознавство – 2005. Календар-щорічник / Упоряд. В. Піскун, А. Ціпко, О. Щербатюк. – К., 2004. – С. 60–68.

5. Державна національна програма "Освіта" ("Україна ХХІ ст."). – К., 1994.

6. Дідовець М. Коли бракує концепції національного виховання // Віче. – 2005. – № 2. – С. 30–32.

7. Євшан М. Національне виховання // Україна. – 1991. – № 9.

8. Загальнодержавна програма підтримки молоді на 2004–2008 роки // Офіційний вісник України. – К., 2003. – № 50. – С. 22–33.

9. Закон України "Про виховання дітей та молоді" // Освіта України. – 2004. – № 72. – С. 4–6.

10. Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) // Інформаційний збірник МОН України. – 2002. – № 2. – С. 3–22.

11. Концепція художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах // Інформаційний збірник МОН. – 2004. – № 10. – С. 4–32.

12. Кремень В. Час вимагає учителя з новими якостями // Освіта. – 2006. – 16–23 серпня.

13. Култаєва М. Сучасна західна філософсько-педагогічна антропологія // Філософська думка. – 2001. – № 3. – С. 29–50.

14. Основи національного виховання. Концептуальні положення / За ред. В. Кузя, Ю. Руденка, З. Сергійчук. – К., 1993.

15. Римаренко Ю. Національний розвій України: проблеми і перспективи. – К., 1995.

16. Фіцула М. Педагогіка : Навч. пос.. – К., 2000.

17. Формування національних, загальнолюдських ціннісних орієнтацій студентської молоді : Мат. міжнар. наук.-практ. конф. (11–12 грудня 2002 р.). – К., 2002.

18. Шейко В. Культура. Цивілізація. Глобалізація (кінець ХІХ – початок ХХІ ст.) : У 2 т. – Х., 2001. – Т. 2.

19. Щербань П. Національне виховання в сім'ї. – К., 2000.